Мало воно у народі й інші назви – Зимобор та Громниці. Якщо з першою все ясно відразу, то друга пояснюється обрядом освячення на урочистому богослужінні особливої свічки – громнички, яка мала оберігати дім упродовж цілого року від негоди, грому та блискавки. Першого разу в оселі її запалювали відразу по службі, аби весняна повінь не зіпсувала озими, а також сильні морози не шкодили дерев. Стрітенська свічка мала завжди бути на покуті між іконами. Її також обов’язково давали в руки небіжчику. Вірили, що вогонь полегшить його страждання та очистить душу від гріхів.
Не менш важливе значення наділена і стрітенська вода. Вона мала ті ж властивості, що і йорданська – була сильнодіючим засобом від багатьох недуг і зурочень. Для освячення намагалися використовувати лише новий невживаний посуд. Стрітенською водою натирали хворі місця, нею виряджали у далеку дорогу, а також кропили худобу, уперше навесні виганяючи в поле, і вулики, аби не нападав гнилець та небезпечні комахи. «Стрітеницею» (так ще називали цю воду) розводили медову ситу, якою вперше навесні годували бджіл. Обов’язково цю воду вживали від «поганого» ока, зурочень.
Увечері на Стрітення виставляли на двір декілька мисок із збіжжям. На якій потім виявиться більше роси, те збіжжя і слід сіяти – дасть найкращий урожай. Відлига цього дня була гарною прикметою для бджолярів. Краплі зі стріх – то капає на мед, буде гарний медозбір.
